Реджина Міллс розшукує:

РОБІН ГУД, ЯКОСЬ У КАЗЦІ

Рафаель Амброзіус Кусто розшукує:

КІМА КІЦУРАҐІ

про тебе:

Я не знаю, що б я без тебе робив у Мартинезі; скоріш за все таки б допився і таки висадив собі мізки на очах в шокованих моїми витівками відвідувачів "Танців у дранті". В ретроспективі неможливо уявити ту точку в часі, де я беру себе в руки і повертаюсь до розслідування. Гадаю, що я від самого початку не планував його завершити. Я вже їхав у той чортів Мартинез, щоб відшкварити наостанок власне життя і викинути його нахуй, як передознуту шльондру. Останній яскравий вихід Текіли Сансент і оглушливий БУМ! - пофарбуй перекошені їбальники докерів червоним, Пістолете!
Але 57-й відділок прислав тебе - і то вчасно! Спільними зусиллями ми якось зібрали мене докупи і закрили ту довбану справу. А ще зробили Мартинез хоч на дрібку кращим місцем для існування, бо при всій моїй повазі, життям це не назвеш.
Хоч би якого пиздеця свідком ти не був, ти завжди говориш тихим голосом, в неповторній мʼякій та розважливій манері. Расисти, гомофоби, припижджені по голові підлітки "на спідах" - ніщо не може похитнути твою зібраність та відданість справі, навіть твій ексцентричний харизматик-напарник з оркестром в голові.
Хоч підлітків ти й недолюблюєш після перших 15 років служби в ювенальному департаменті. Там ти надивився на деяке лайно, хоча по тобі цього й не скажеш.
Я вважаю, що одна сигарета в кінці дня - це сильно. А твоя здатність показувати роздратування хіба через постукування ногою і зиркання на годинник, замість вилаятися і як слід зацідити комусь в зуби - взагалі викликає в мене захоплення, але хуй я коли в цьому зізнаюся. В особистій розмові.
А ще, мій перманентно примружений брате, ми ще маємо поставити на твою "Купрі" нові спортивні колеса, ти ж памʼятаєш?

про мене:

Я - коп Апокаліпсису, і ти це знаєш напевно! Людина-відкривачка, яка дістане будь-що з будь-кого. Певно, за це ти мене й поважаєш, бо це дивовижно професійні якості для детектива. А ще ти знаєш, що моя голова - це довбаний подкаст з ординаторської в дурці, тому й пости мої - це ще той челендж. Але, якщо раптом вирішиш долучити до моїх балакучих тарганів ще й своїх, то ми будемо тільки раді. Принаймні, більшість із нас.

Джон Шепард розшукує:

MASS EFFECT

Джон Шепард розшукує:

МАЙОРА КАЙДЕНА АЛЕНКО

про тебе:

Ми познайомилися ще до того, як нас перевели на Нормандію під командування капітана Андерсона, але не знали один про одного майже нічого. Ти здався мені тоді вмілим біотиком і просто порядною людиною, але ми обидва тримались осторонь через тяжкі випробування у минулому. Наша дружба почалася набагато пізніше, зі смерті бойового товариша на Іден Прайм, коли я прийшов до тями після видінь від протеанського Маяка, і ти перший після доктора Чаквас та капітана Андерсона спитав про мое самопочуття.
У медичній карті в графі психологічного опису з часів Акузи у мене стоїть особлива примітка про те, що я важко знаходжу спільну мову з іншими та надаю перевагу поодиноким завданням, і головною рекомендацією для мого підвищення по службі завжди був розвиток комунікаційних здібностей. Тож коли я очолив Нормадією, буденним ритуалом стали візити до кожного з членів команди для налагодження робочих стосунків. Я просив оцінки наших місій та розпитував про особисте, але найбільше запам'ятав саме твою історію, бо вона перегукувалася з моєю.
Коли мені довелося залишити Ешлі на Вермайрі, я бачив, що ти відчував свою особисту провину, адже я вибрав врятувати тебе, незважаючи на наші з Ешлі стосунки. І тоді, коли ми застрягли на Цитаделі, я був спустошений через нашу бездіяльність, але ти сів біля мене поговорити - не як із своїм капітаном, а як з живою людиною, щоб повернути мені віру в нашу справу.
Ми пройшли тоді так багато, що в якийсь момент я вперше відчув, що таке родина. У дитячому будинку на Землі я уявити собі не міг нічого подібного, але через стільки років у мене нарешті з'явився справжній брат. Я не знаю, що ти пережив, коли сталася аварія на Алкері, - я бачив лише жах в очах Джокера, що викрикнув моє ім'я перед тим, як остання рятувальна капсула зачинилася. У мене було стільки втрат, що не можна й перелічити, але я ніколи не втрачав рідних, - як ти.
Я шукав тебе, коли через два роки прийшов до тями. Шукав і відчував провину за те, що підвів свою команду та змусив пережити цю катастрофу, але не міг уявити, що наша наступна зустріч буде такою болючою. Ти, напевно, вважав мене зрадником, і навіть той лист зі спробою примирення не погасив мій та твій гнів, бо ми вперше опинилися по різні боки барикад. Чи міг ти мені пробачити те, що я почав працювати на "Цербер"? Чи міг я пробачити тобі те, що ти не зробив те саме, щоб врятувати Галактику?
Після того, як я повернувся на Землю, ти відвідав мене лише раз. Ми спробували вдати, наче все те, що сталося, не змогло нас змінити та налаштувати один проти одного. Але воно змогло. Ти підозрював мене у співпраці з Привидом, автоматною чергою звинувачуючи у всіх бідах, наче після проекту "Лазар" я перестав бути собою. А я злився на тебе через те, що ти не віриш мені, - мені! - та не мав наміру нічого тобі доводити. Я знаю, що якщо б ми не були так близькі, наша взаємна лють ніколи б не довела нас до цього, але ми поглянули через приціл, коли мало не застрелили один одного, і стіна між нами нарешті впала.
Наша дружба складна, контроверсійна, сповнена болю від зради та нерозуміння, вона не здатна існувати інакше, - як і ми. Ти можеш вбити мене, а можеш вмерти за мене, але не залишишся осторонь, тому що ні з ким до мене та ні з ким після мене не буде того, що є у нас.

про мене:

Я бачу багато можливостей для взаємодії Шепа та Кайдена, бо вірю в те, що їх дружба може бути більш глибинна, ніж з іншими членами команди. Саме Кайден проходить із ним шлях до перемоги від самого початку, і тільки він спостерігає, як ця війна міняє того Шепа, якого він знав до Женців.
Грати нам точно буде що: по-перше, багато сцен "за кадром" - будемо заповнювати білі плями та напрацьовувати хедканони, по-друге, переосмислення того, що в кадрі лишилось - щось можемо додати чи трохи змінити для реалізму або драматичності, по-третє, життя після перемоги - мій Шепард вибрав "червону" кінцівку, тож залишився в живих, що дає цілий простір для обігравання наслідків та подальших подій. Я також дуже ідейний у плані альтернативи, тож можу запропонувати багато чого поза каноном.
У стилі написання постів я не перебірливий. Пишу від 4 до 8 тисяч символів, але намагаюся не дуже словоблудити. Маю звичку виділяти пряму мову напівжирним, але можу писати взагалі без тегів, якщо так співгравцю комфортніше. В плані лапслоку підлаштовуюсь теж.
Надаю перевагу використанню меседжерів для обговорення гри та просто спілкування - так швидше. Взагалі люблю поговорити та покидатися мемами, але ціную особистий простір, тож за бажанням можемо залишатися в межах приватних повідомлень на форумі.
Ще момент: я в заявці описав, що на Вермайрі залишив Ешлі, але, на відміну від канону, вона вижила, про що ми дізналися уже після знищення Володаря на Цитаделі.

Еймонд Таргарієн розшукує:

ГЕЛЕЙНУ ТАРГАРІЄН

Реджина Міллс розшукує:

СІМЕЙКУ ЧАРМІНГІВ

Джон Шепард розшукує:

ЕШЛІ ВІЛЬЯМС

про тебе:

Іден Прайм став для тебе персональним пеклом - ми прийшли занадто пізно, коли весь твій загін був знищений, а ти опинилася в оточенні гетів без надії на життя. Я втратив товариша в той день, але це померкло поряд із твоєю втратою, - ти пішла за мною, але не тому, що хотіла вижити, але тому, що хотіла бути похованою у пилу нерідної планети. А коли тобі не вдалося - я відштовхнув тебе від Маяка і побачив повідомлення протеан перед тим, як втратити свідомість на два дні, - ти уникала навіть мого погляду, бо відчувала вину. Але мені здалося, що тоді ти вирішила продовжувати жити.
За рекомендацією капітана Андерсона я намагався частіше спілкуватися зі своєю командою, тож мені доводилося часто спускатися до того, місця, де ти любила проводити час. Чому саме в напівтемряві вантажного рівня біля шаф з екіпіруванням? Наче та темрява могла приховати рум'янець на твоєму обличчі, коли ти намагалася мені не посміхатися і ховала погляд.
Поряд з найпередовішими технологіями, які ми мали на фрегаті, разом із представниками інших рас, які долучилися до нашої місії, у світі, де основною релігією стали зорі та космічний вакуум між ними, ти виявилася старомодною дивачкою, що молилася та читала вірші з минулого століття. Але ти подобалася мені такою - неочікуваною, незвичною, нетиповою. Я не помітив, як сам почав посміхатися.
Рішення, яке мені довелося прийняти на Вермайрі, було одним з найважчих у житті. За кілька місяців поряд ти стала частиною команди, але я не міг не врятувати Кайдена, якому Сарен не залишив ні шансу. Надія на те, що у капітана Кірахе є запасний план, що врятує його загін, згасла, коли Джокер показав радіус вибуху на покинутій базі. І те квітуче почуття, що тільки почало зароджуватися всередині мене, перетворилося на чорну діру. Але я зарано зневірився.
Ми ледь врятували Цитадель, коли Володар підкорив собі Сарена і мало не запустив процес знищення усієї Галактики. Кілька тижнів я провів на реабілітації, але в один з тих днів мені повідомили, що ти жива. Я не міг повірити, але водночас відчував, що завжди знав - тебе так просто не знищити, навіть якщо здається, ніби після того вибуху не залишиться навіть пил. Але саларіанська група особливого реагування (ГОР) планує більше десяти основних сценаріїв розвитку подій, один з яких врятував тебе та переніс на Сур'Кеш.
Після перемоги ми бачилися не так часто, як би нам хотілося, - я відчував провину, що вибрав тоді не тебе, а ти страждала через те, що поставила цей вибір переді мною. Але ми пожалкували мільйон разів про те, що викроїли недостатньо часу один для одної, коли "Нормандію" знищили над Алкерою. Я чув, що ти перейшла у розвідку в інший флот, що базувався на іншому кінці Галактики, і я тільки можу собі уявити, що ти відчула, коли почула жахливі новини. Мабуть, те саме, що я відчув відлітаючи з Вермайру?
Не знаю, чи вірила ти в чутки, що Цербер відновив мене та змусив працювати на себе. Не знаю, чи вірила ти у відомості, що до мене приєдналися наши колишні товариші по служби. Не знаю, чи вірила ти в мою порядність досі, коли ці чутки та відомості підтвердив Кайден після нашої зустрічі на Горизонті. Здогадуюсь, що тобі, як і Кайдену, це не сподобалося - але ти не писала листів з вибаченнями за свою експресію та не намагалася мене зрозуміти. Бо ти така. Бо саме через це ти мене так зачепила.
Ми ніколи не обіцяли, що будемо разом. Ми не клялися у вірності, не будували планів на майбутнє, не бажали нічого, що виходило за рамки нашої місії. У мене були інші, коли життя знову розвело нас по різні кінці Всесвіту, і я не був би проти, якщо ти теж була з кимось крім мене. Хіба були ми колись разом - у класичному та нормальному сенсі? Може, найбільшою нашою помилкою почати тоді, коли наш світ у вогні? Я більше не бачу рум'янцю на твоєму обличчі, навіть коли торгаюся його згрубілими пальцями, але у карих очах впізнаю полум'яне пекло, що ми залишили на Землі, коли відлітали. В цій боротьбі ми тепер загинемо обоє, але на цей раз кожну хвилину до цього краще бачити неминучу гибель з тобою.

про мене:

Знаю, що Ешлі не користується популярністю на рольових, але я чітко бачу, як її та ці стосунки зробити глибокими та цікавими. В моєму описі у них не так багато часу, який вони проводили разом, та майже кожна поразка чи перемога Шепа відбувається без неї, але це здається більш реалістичним та робить почуття схожими на ілюзію та міраж. Шеп явно Ешлі ідеалізує, але можливо в тому числі й це тримає його на плаву та змушує прагнути досягнути того, що знаходиться так далеко.
Не варто переживати, що Ешлі "помирає" на Вермайрі, а потім події розлучають їх знову - до самого початку Жнив. Бо саме з того відльоту з Землі вони знову опиняються на "Нормандії" разом. На Марсі поранення отримує Кайден, але це зовсім не означає, що Ешлі весь час просто стоїть за спиною Шепа. Я бачу її такою ж недовірливою після співпраці Шепарда з Цербером, і усі спроби вияснити стосунки можна огорнути в драматичний екшн на кшталт тих, що відбуваються на Цитаделі з Кайденом.
Те, що залишається за кадром, - чиста дошка, на якій можна малювати будь-що, і сама Ешлі може бути вільно інтерпретованою, за виключенням лиш найбільш ключових подій та рис. У мене особисто є багато ідей, якими буду радий поділитися, але не нав'язувати.
Ну, і як можна зрозуміти з того, що я написав вище, це заявка в пару.
По стилю написання постів: зазвичай пишу від 4 до 8 тисяч символів, хоча останнім часом себе стримую і намагаюся писати поменьше. Виділяю пряму мову напівжирним, але тільки якщо співгравець не просить так не робити. Так само і з лапслоком - за замовчуванням не використовую, але за потреби підлаштуюся.
Люблю обговорювати гру у меседжерах, бо це швидко і зручно, та й взагалі люблю поговорити, тож буду радий використовувати щось крім приватних повідомлень на форумі. Проте, якщо не маєш бажання переходити цю межу, я не буду наполягати.

Героїня Тайтона Майя розшукує:

SWTOR CAST